Переклад можна вважати, мабуть, досконалим. Принаймні, на порядок кращим за паперові. Бо чужослова винищені впень і то без збіднення синонімії. 
Щоправда деякі укр. (чи й давньоруські?) слова застаріли може й століття тому... Й без виносок незрозумілі.

Щодо автора і його світогляду – то це вже гірше.
Дочитав третю частину до 53-Ар'я XI... І увиразнилось дедалі неприємніше відчуття якоїсь безглуздості...
Довелось шукати першу книгу й згадувати: нащо ж північани полізли на південь? Ось трохи відповідей:
"
Бран розумів, що хтось таки мусить рушити на південь, аби втримати Перешийок і допомогти Таллі у війні проти Ланістерів. Але ж не обов’язково саме Робб. Він міг би поставити військо під провід Гала Молена, Теона Грейджоя або когось із значкових панів Зимосічі. Маестер Лювин саме так і радив, але Робб нічого не хотів чути.
— Мій вельможний батько не послали б людей на смерть, боягузливо ховаючись за мурами Зимосічі, — мовив він голосом Робба-князя.
...
 Саме там і поклали Панночку, а її брати никали між могил, як невпокоєні примари. Вона пішла на південь, а повернулися від неї самі кістки.
Їхній дід, старий князь Рікард, колись поїхав на південь разом із сином Брандоном, братом їхнього батька, і двома сотнями кращих людей. Ніхто з них не повернувся. А потім пан батько теж поїхав на південь з Ар’єю та Сансою, з Джорі, Гуленом, Товстуном Томом та іншими. А тоді поїхали пані матінка і пан Родрік. І теж не повернулися. Зараз туди ж збирався Робб. Не до Король-Берега, не приносити клятви вірності, а до Водоплину з мечем у руці. І якщо їхній пан батько дійсно сидить у полоні, то йому напевне кінець. Бран боявся за нього так, що годі й сказати.
"
 Але вказаних причин не досить. Та й, власне, сам автор в тому розділі мало чи не в кожному абзаці журиться: "ой дурень... чого ж він їде на південь?"

Тому сподіваюсь, що пан Мартин колись та напише розумне пояснення отого всього. 
Бо Таллі, хоч і родичі, але повинні вміти жити своїм розумом на своїй землі. Та й хто ж їм заважав жити? Їх гнобили?? А де подробиці???
А для захисту Перешийку вистачило б значно менше люду... 
А кількох заручників (навіть "високого роду") добувати треба було би простішими способами...
А помста, особливо особиста -- то якось недержавницько.
Тому якщо хтось починає читати чи перечитувати першу книгу, то спробуйте знайти більше пояснень – може то поможе сприймати подальшу безглузду криваву різанину.

Але враховуючи вищевказане, то це навіть на краще, що книга з'являється малими порціями й нечасто.
Мартин такий дядько, що його краще читати крихтами. Крім хіба що подорожей Тафа. Після них, зд., не виникало такої спустошеності... й мартинівського відчуття, що "виживуть тільки дементори"...